У кожного з нас є свої дивацтва.
Хтось може раптово розсміятися в невідповідний момент, а хтось заплакати.
Хтось голосно розмовляє, а хтось мовчить, не в змозі видушити з себе слово, коли це так необхідно.
Хтось не розуміє жартів, а хтось обожнює жартувати.
Хтось голосно плямкає, а хтось тихо хропе.
Хтось йде в себе, а хтось навпаки, назовні.
Хтось не засне, поки не вимиє посуд, а хтось збирає в мийці цілу гору тарілок і чашок.
Хтось гладить постільну білизну, а хтось – ні.
У когось смикається око, а у когось тремтять руки.
Хтось занадто метушиться, а хтось занадто байдужий.
Хтось вважає, що все в його руках, а хтось вважає, що не все від нього залежить.
Хтось любить, а хтось боїться.
Ми дивні. Для когось. Але абсолютно природні для себе.
Досконалість не може бути без вад. Інакше в ньому немає життя.
Наші дивацтва також необхідні, як руки і ноги. Навіщо ж їх сварити?
У мене є якісь збочення. Мої. І я їх ні на що не проміняю.
Вони роблять нас особливими. Наші дивні речі. Без них ми – не ми.
Правда? 🙂
Оленочка Кліменкова
