Вибухи на військових об’єктах в окупованому Криму — це не просто удар по арсеналах зброї

Впевнений, це ще й кінець кримської «сакральності», міф про яку насаджується російською пропагандою і особисто Володимиром Путіним з перших днів анексії півострова.

Весь сучасний російський політичний устрій базується на цій самій «сакральності». Окупація Криму дозволила Володимиру Путіну зіграти на псевдопатріотичних емоціях великої частини російського населення і почати набагато інтенсивніше ніж раніше, закручувати гайки, пише Віталій Портников для Крим.Реалії.

Міф про російську парламентську опозицію остаточно випарувався: за анексію Криму голосували представники всіх представлених у Державній думі політичних партій, а єдиного депутата, який наважився проголосувати проти — Іллю Пономарьова — піддали обструкції й змусили до еміграції.

А ще в грудні 2011 року, всього за два з половиною роки до анексії, учасники протестів на Болотній площі виступали проти фальсифікації підсумків парламентських виборів, проти того, що у висуванців «Справедливої Росії», на їхню думку, незаконно відібрали депутатські мандати.

У 2014 році було вже абсолютно неважливо, від якої партії обрано депутата — від «Єдиної Росії», «Справедливої Росії» чи ЛДПР. А в 2022 році незмінний лідер «Справедливої Росії» Сергій Миронов — один з головних і найбільш затятих прихильників «спецоперації».

При цьому стійкість російського «нового порядку» передбачала стабільність у Криму. Кремль вважав за краще приховувати, що перетворює український курорт на російську військову базу.

Навпаки, всіляко заохочувалась інформація про розвиток кримського туризму, спростовувалися повідомлення про виснаження водних ресурсів півострова (на противагу постійним заявам російських і маріонеткових кримських керівників про те, що дніпровська вода «не потрібна», окупанти відразу після захоплення Херсонської області запустили Північно-Кримський канал).

Уявити Крим, на території якого рватимуться снаряди, гадаю, було зовсім неможливо — принаймні постійним глядачам російського телебачення.

І ось цей образ стабільного Криму впав у всіх на очах. Якщо після вибухів на військовому аеродромі під Саками російські офіційні особи ще могли говорити про необережне куріння поряд із військовими літаками, то тепер говорять про диверсії. А де диверсії — там і диверсанти.

Виходить, що горезвісні російські спецслужби, постійно когось «відловлювали», приписували диверсії кінорежисерам і журналістам, розкручували справи заради «зірок» на погонах та допомоги пропагандистам, справжніх «шкідників» знешкодити не змогли? І створили додаткові труднощі власним військовим, які вже місяць продовжують утюжити південь і схід України, але незважаючи на руйнування і жорстокість, так і не можуть досягти серйозних результатів.

І дивуватися тому, що доблесні російські чекісти «не впоралися», не доводиться. Тому що «кошмарити» бізнес і вигадувати звинувачення Олегу Сенцову чи Владиславу Єсипенку — зовсім не те саме, що запобігати справжньому знищенню російських військових об’єктів.

За підсумками кількох літніх кримських днів, схоже, можна стверджувати, що ФСБ Росії може змагатися в «ефективності» та здатності реагувати на справжні виклики з армією Росії.