Світове дослідження показало, що найменш щасливими почуваються не молоді, а люди середнього віку. Представники покоління Х дедалі частіше зізнаються, що відчувають глибоку втому, розчарування і відсутність перспектив.

Опитування, проведене журналом The Economist у 30 розвинених країнах, виявило: 31% людей, народжених між 1965 та 1980 роками, вважають себе «не дуже щасливими» або зовсім нещасними. Цей показник вищий, ніж у міленіалів та зумерів, хоча саме останніх часто вважають «втраченим поколінням».

Аналітики пояснюють, що «ікси» пережили хвилю історичних потрясінь — економічні кризи 1990-х, глобальну фінансову катастрофу 2008 року, пандемію COVID-19, різке подорожчання житла. Їм довелося дорослішати в умовах нестабільності, а зараз — боротися з іпотеками, падінням купівельної спроможності та потребами дорослих дітей.

До цього додається так званий «синдром сандвіча»: покоління Х часто одночасно опікується і літніми батьками, і дітьми, які не можуть фінансово відокремитись. Такий подвійний тягар спричиняє постійне емоційне й фінансове виснаження.

На відміну від бебі-бумерів або покоління Z, «ікси» рідко стають героями культурних наративів. Вони не мають власного масового образу, залишаючись у тіні молодших і старших поколінь.

За словами журналістів The Economist, це «забуте покоління», яке часто вважає себе зайвим у сучасному суспільстві. Їхній досвід — справжній, болючий, але майже ніколи не озвучений публічно.

У дитинстві багато представників цього покоління були змушені самостійно давати собі раду — їхні батьки працювали, щоб вижити. Вони рано подорослішали, самостійно поверталися додому, готували їжу, навчались і розв’язували свої проблеми без сторонньої допомоги.

Цей досвід сформував у них трудову етику: вони відповідальні, дисципліновані, готові працювати понаднормово. Але водночас — не схильні до змін, важко делегують обов’язки, часто залишаються на роботах, які не приносять задоволення, аби забезпечити стабільність.

Народжені в умовах дефіциту, дефолтів, інфляцій і тотальної невизначеності, «ікси» часто не змогли накопичити капітал або досягти фінансової незалежності. Їхня реальна зарплата лише на 16% вища, ніж у бебі-бумерів у тому ж віці, а більшість інвестиційних можливостей були для них недоступними.