Питання, чому з віком час, здається, прискорює свій хід, хвилює багатьох. Довгий час вважалося, що причина криється в рутині та одноманітності повсякденного життя. Однак нове дослідження американських вчених проливає світло на це явище, пропонуючи неочікуване пояснення.

Науковці з Університету Канзасу спростували поширену думку про те, що відчуття прискореного плину часу пов’язане з одноманітністю. Натомість вони виявили, що суб’єктивне сприйняття часу залежить від задоволення життям та глибокого особистісного розвитку, а не від кількості чи одноманітності подій. Результати їхнього дослідження, що охопило 2500 осіб та складалося з чотирьох експериментів, були опубліковані в журналі Personality and Social Psychology Bulletin (PSPB).

Дослідження показало, що періоди життя, наповнені змістом, зростанням і досягненнями, суб’єктивно сприймаються як швидкоплинні. Водночас більш одноманітні відрізки не обов’язково здаються коротшими. Автори дослідження відзначили парадокс: коли люди активно залучені в значущі справи, їм здається, що час летить швидше, створюючи враження його прискореного плину.

Науковці запропонували дві теорії для пояснення цього феномену. Перша — теорія зростання-занурення, згідно з якою інтенсивний особистісний розвиток відволікає увагу від плину часу, змушуючи нас менше фіксуватися на ньому. Друга — гіпотеза зростання-ностальгії, яка припускає, що в ретроспективі важливі та насичені періоди викликають ностальгічні почуття, через що здається, що вони минули дуже швидко.

Найважливіший висновок дослідження полягає в тому, що саме задоволення від життя, а не лише кількість подій, є кращим показником відчуття швидкоплинності часу. Таким чином, відчуття, що час летить, — це не ознака порожнечі чи марності, а навпаки, свідчення глибини та змістовності прожитих моментів.