У часи монархій та аристократії материнство мало свої неписані правила, далеким від сучасних уявлень про турботу

Для жінок вищого стану годування грудьми вважалося справою, негідною їхнього статусу, а також таким, що заважало виконанню головної місії — народженню спадкоємців.

Народивши дитину, королівські та дворянські жінки майже одразу передавали немовля годувальниці. Це дозволяло швидше відновити фертильність і знову завагітніти, зміцнюючи династію. Наприклад, дружина британського монарха Георга ІІІ — королева Шарлотта — хоч і мала 15 дітей, жодного з них не годувала сама, адже того вимагав придворний етикет.

Пошук годувальниці проводився з великою ретельністю, адже це була почесна і добре оплачувана робота. Жінок обирали за станом здоров’я, перевіряли, чи не мають вони інфекцій, а також оцінювали, наскільки добре розвиваються діти, яких вони годують. Обрані годувальниці часто переїжджали жити до палацу, щоб бути поруч із королівськими немовлятами.

Часто дітей відправляли до сільських годувальниць, де вони проводили перші роки життя, поки не відлучалися від грудей. Вважалося, що сільське повітря й догляд простих жінок загартовують дитину. Такі годувальниці нерідко ставали для малюків ближчими за рідних матерів.

Посада годувальниці була настільки престижною, що деяких із них навіть зображали на офіційних портретах.