Лютувальник, нажигальник, опайщик — це різні назви одного й того ж пристрою, який сьогодні більшість знає як паяльник. Це ручний інструмент, призначений для лудіння поверхонь і з’єднання металевих деталей.

Про походження старовинних назв і розвиток терміна повідомляє ресурс ukrainian.stackexchange.com.

В українській технічній мові багато слів походить з інших мов, тому з часом вони отримували кілька варіантів назв. Частина з них прижилася, інші — зникли. Так сталося і з «лютувальником»: раніше це слово широко використовували, а нині більшість українців пам’ятають лише російський варіант — «паяльник».
Подібна доля спіткала й інші технічні терміни — наприклад, слово «підшипник» або назви інструментів, що досі трапляються у шкільних майстернях.

Згідно з Вікіпедією, паяльник — це ручний інструмент для контактного нагріву об’єктів, який застосовується для локального паяння та лудіння металевих поверхонь. Тобто, по суті, «лютувальник» і «паяльник» — одне й те саме, але перше слово є старішим і ближчим до питомо українського мовного шару.

Як змінювалися технічні терміни в словниках
В історичних словниках української мови можна знайти чимало варіантів назв паяльника. Зокрема, у «Російсько-українському академічному словнику» (1924–1933 рр.) авторства А. Кримського та С. Єфремова, а також у словнику О. Ізюмова (1930 р.) згадуються такі слова:

  • пая́ло, пая́льник,
  • лютува́ло, лютува́льник.

У різних джерелах трапляються й інші назви:

  • нажига́льник,
  • жига́ло,
  • опа́йщик,
  • лютовни́к.

У пізніших виданнях, зокрема у «Словнику української мови» в 11 томах, збереглися лише сучасні варіанти — паяльник, паяльщик, паяльщиця.

Деякі старі терміни означали не лише сам інструмент, а й фахівця, який ним користувався. Для таких майстрів існували слова лютівник або лютар. Лінгвісти припускають, що ці форми могли зберегтися в діалектах, насамперед на Закарпатті, де традиційна технічна лексика зберігалася довше.