Гіпотеза про голографічну природу реальності кидає виклик традиційним уявленням про простір і час

Група дослідників висунула приголомшливу теорію, згідно з якою все осяжне нами буття може бути лише тривимірною проєкцією процесів, що відбуваються на межі гігантської чорної діри. Ця концепція виникла як спроба розв’язати фундаментальні суперечності між загальною теорією відносності та квантовою механікою.

В основі гіпотези лежить так званий інформаційний парадокс чорних дір, над яким працював ще Стівен Гокінг. Якщо класична фізика стверджує, що інформація не може зникати безслідно, то чорні діри, здавалося б, «стирають» усі властивості матерії, яку вони поглинають. Виходом із цього глухого кута стала ідея лауреата Нобелівської премії Герарда ‘т Гофта: інформація про об’єкт не зникає в об’ємі чорної діри, а кодується на її двовимірній поверхні — горизонті подій — подібно до того, як створюється голограма.

Це припущення підштовхнуло вчених до ще радикальнішої думки: можливо, ми самі перебуваємо всередині чорної діри, що належить набагато більшому «батьківському» Всесвіту. У такій моделі все, що ми сприймаємо як 3D-простір, є лише відображенням даних, записаних на віддаленій двовимірній межі. Цікаво, що радіус Габбла (межа нашого спостережуваного Всесвіту) дивовижним чином збігається з радіусом Шварцшильда — критичним розміром, за якого маса нашого світу перетворилася б на чорну діру.

Французький астрофізик Жан-П’єр Люміне зазначає, що за такого підходу навіть гравітація може виявитися не фундаментальною силою, а «емерджентним» явищем, що виникає внаслідок квантового заплутування на кордоні Всесвіту. Хоча ці ідеї звучать як сценарій науково-фантастичного фільму, вони серйозно обговорюються в науковій спільноті, оскільки допомагають узгодити термодинаміку з квантовими постулатами. Зокрема, це пояснює, чому ентропія чорної діри пропорційна її площі, а не об’єму.

Попри математичну привабливість «голографічного Всесвіту», більшість фізиків закликають ставитися до цієї теорії з обережністю до появи неспростовних експериментальних доказів. Наразі традиційна фізика все ще найкраще описує реальність, яку ми бачимо довкола. Проте подібні дослідження нагадують нам, що ми перебуваємо лише на початку шляху до розуміння справжньої природи світобудови, яка може виявитися набагато дивнішою, ніж ми здатні собі уявити.