Історія телефонного привітання, що виникло внаслідок конкуренції двох великих винахідників

Сьогодні ми сприймаємо слово «алло» як природне продовження телефонного дзвінка, проте його поява стала результатом серйозних пошуків та суперечок наприкінці XIX століття. У 1877 році, коли телефонна мережа лише починала розростатися, постало гостре питання: як саме люди мають ідентифікувати себе на початку розмови.

Перший варіант запропонував «батько» телефона Александер Грем Белл, який вважав, що найкращим вітанням буде морський вигук «ahoy» (ехой). Це слово британські моряки використовували, щоб привернути увагу або запитати «хто там?». Проте морська термінологія не прижилася серед пересічних користувачів і досить швидко була витіснена пропозицією його головного конкурента.

Томас Едісон, який вдосконалив апарат Белла індукційною котушкою, запропонував у листі до голови телефонної компанії Піттсбурга використовувати слово «hullo» (модифікація англійського «hello»). Головним аргументом Едісона було те, що це слово дуже важко з кимось сплутати, навіть за умови поганого зв’язку та сильних звукових спотворень, які були нормою для перших телефонних ліній.

Саме варіант Едісона став міжнародним стандартом, хоча в різних мовах він трансформувався. Наприклад, французи, через відсутність звуку «х» у своїй мові, почали вимовляти це слово як «алло» — саме в такому вигляді воно потрапило і до нашого лексикону. Крім основної версії, існують гіпотези про зв’язок слова з угорським «hallom» («я чую») або французьким закликом до дії «allons».

Цікаво, що попри глобалізацію, багато країн зберегли свої унікальні телефонні традиції. В Італії заведено відповідати «пронто» (готовий), у Греції кажуть «паракало» (будь ласка), а в Японії використовують подвійне «моші-моші». Корейці вітаються словом «ебосеє», а мешканці Португалії підтверджують свою присутність фразою «истоу», що буквально означає «я тут».

Німеччина має свій особливий підхід: там замість загального вітання заведено одразу називати своє прізвище, що вважається ознакою ввічливості та конкретики. В Ізраїлі традиційно використовують універсальне «шалом», а в Туреччині часто можна почути шанобливе «ефенді».