Учені з’ясували, що найпотужніший укус в історії серед наземних хребетних належав не динозаврам. Абсолютним рекордсменом виявився гігантський доісторичний крокодилоподібний — пурусзавр (Purussaurus brasiliensis), який жив уже після масового вимирання динозаврів.

Про це у своїй колонці для Forbes написав еволюційний біолог з Ратгерського університету Скотт Треверс.

За словами науковця, висновки ґрунтуються на результатах дослідження 2015 року, опублікованого в журналі PLOS One. Згідно з біомеханічними розрахунками, сила укусу пурусзавра могла перевищувати 69 тисяч ньютонів, що в кілька разів більше, ніж у сучасного морського крокодила, чий максимум становить близько 16 тисяч ньютонів.

Purussaurus brasiliensis був гігантським кайманом, який існував у міоценову епоху — приблизно 13–5 мільйонів років тому. Його викопні рештки знаходили на території сучасних Венесуели, Бразилії, Перу та Колумбії.

У період свого розквіту цей хижак досягав близько 12,5 метра завдовжки та важив понад 8 тонн, перебуваючи на вершині харчового ланцюга.

На відміну від багатьох доісторичних хижаків, відомих лише за поодинокими фрагментами, пурусзавр представлений добре збереженими й масивними черепами. Саме вони дали змогу вченим застосувати детальне біомеханічне моделювання, відтворивши форму черепа, обсяг м’язів та їхню роботу відповідно до законів фізики.

Крокодилоподібні загалом відомі здатністю генерувати величезну силу щелеп. Їхні короткі та широкі морди, товсті кістки й посилені шви працюють як природні лещата. За оцінками Треверса, пурусзавр довів цю конструкцію майже до фізичної межі: його глибокий і масивний череп забезпечував виняткову потужність укусу, пристосовану радше до дроблення, ніж до різання.

Такий укус був необхідним для виживання в тодішній екосистемі Амазонки, де мешкали гігантські черепахи з товстими панцирами, масивні гризуни та інші великі хижаки. Водночас, попри повне домінування, пурусзавр зрештою зник.

Як зазначає Треверс, причина, ймовірно, полягала не в конкуренції, а в змінах клімату та зникненні болотистих водойм наприкінці міоцену, що позбавило цього гіганта звичної екологічної ніші.