Дослідники зафіксували у багатьох видів ссавців та птахів складну поведінку після загибелі родичів

Здатність усвідомлювати та проживати втрату близьких довгий час вважалася виключно людською рисою, однак нові зоологічні спостереження змушують переглянути ці уявлення. Учені дедалі частіше фіксують у дикій природі випадки, коли дикі тварини збираються біля померлих родичів і демонструють дивовижні процеси, схожі на жалобу.

Попри це, міжнародна наукова спільнота закликає не поспішати з оцінками та уникати надмірної антропоморфізації. Експерти припускають, що за такими ритуалами може критися прагматична еволюційна адаптація, яка допомагає зграї досліджувати потенційні загрози та запам’ятовувати небезпечні місця.

Найбільш емоційні та виражені ритуали притаманні ссавцям із високим рівнем соціалізації та розвиненим інтелектом. До прикладу, слони тривалий час чергують біля померлих членів стада та торкаються їх хоботами, а матері-шимпанзе й горили спроможні днями носити з собою тіла загиблих дитинчат. Схожі соціальні прояви спостерігають і серед китоподібних — дельфіни годинами утримують на воді тіла померлих супутників, не даючи їм піти на дно.

Своєрідні ритуали прощання демонструють і представники родини воронових, чиї масові збори біля загиблих родичів у народі часто називають “пташиним похороном”. Спостереження засвідчили, що під час таких скупчень птахи видають гучні тривожні крики, а сороки навіть здатні зносити до тіла сухі гілки чи травинки.

Утім, сучасна наука поки не має достатньо неспростовних доказів, щоб стверджувати про наявність у тварин усвідомленого суму у людському розумінні. Більшість дослідників схиляється до думки, що такі дійства поєднують складну соціальну взаємодію із практичними інстинктами виживання всієї популяції.