Золото залишається важливим фінансовим активом, який забезпечує державам додаткову стабільність у періоди економічної нестабільності. Як повідомляє Daily Galaxy, деякі країни накопичили настільки великі запаси цього ресурсу, що це стало важливим чинником їхнього впливу на глобальну економіку.

США: абсолютний лідер

Сполучені Штати займають перше місце за обсягом золотих резервів у світі, володіючи близько 8 133,5 тоннами. Основна частина цього золота зберігається у Форт-Ноксі, а також на монетних дворах у Денвері та Сан-Франциско. Згідно з даними Всесвітньої золотої ради, такі запаси підтримують фінансову стабільність країни й підсилюють позиції долара як глобальної резервної валюти. До того ж США мають найбільші валютні резерви у світі — понад 910 мільярдів доларів.

Німеччина: стратегічне зберігання

На другій сходинці знаходиться Німеччина з резервами у понад 3 351 тонну. Частина золота зберігається на території країни, але значні обсяги все ще розміщені за кордоном — у США та Великій Британії, що є спадком Холодної війни. Останніми роками Німеччина повертає частину запасів додому, підкреслюючи прозорість і зміцнюючи довіру громадськості. Ці резерви також відіграють важливу роль у стабільності євро, оскільки країна є ключовим гравцем у Євросоюзі.

Італія: третє місце в рейтингу

Італія посідає третє місце за обсягом золота — близько 2 452 тонн. Основна частина зберігається у національному Банку Італії, інша — за кордоном. Економіка країни, що залежить від експорту та туризму, отримує стабілізаційний ефект від цих резервів. Як частина єврозони, Італія сприяє зміцненню фінансової єдності регіону через власні запаси золота.

Китай: амбітне нарощування резервів

Китайські запаси золота наразі перевищують 2 279 тонн, і країна активно нарощує їх через поєднання внутрішнього видобутку та державних закупівель. Це частина масштабної стратегії зменшення залежності від долара США та зміцнення позицій юаня. Народний банк Китаю керує цими активами, які доповнюють валютні резерви країни, що перевищують 3,2 трильйона доларів. Така політика підкреслює прагнення КНР до фінансової самостійності та впливу на міжнародній арені.