Блакитний тунець — це величезна і неймовірно швидка риба, що вражає своїми розмірами і здатністю долати великі відстані з неймовірною швидкістю. Найбільший з коли-небудь зафіксованих тунців важив 679 кілограмів — це приблизно як вага двох дорослих ведмедів гризлі. Про особливості цієї океанічної гігантської риби розповідає Discover Wildlife.

Народжуючись, блакитний тунець має розмір із вію, але за перші пів року швидко росте і набирає приблизно 1 кілограм ваги. У віці 10 років його довжина сягає близько 2 метрів, а вага — 170 кілограмів. До 20 років риба може досягати 2,7 метра в довжину і важити до 400 кілограмів.

Рекордний екземпляр тунця був виловлений у 1979 році біля узбережжя Канади (поблизу Нової Шотландії) і важив 679 кілограмів.

Що стосується швидкості, блакитний тунець належить до найшвидших риб океану і може плисти зі швидкістю понад 70 км на годину.

Ця риба має характерне синьо-сріблясте забарвлення, що відрізняє її від жовтувато-зеленого жовтоперого тунця. У блакитного тунця грудні плавці коротші і не досягають другого спинного плавця. Другий спинний плавець має сірі та жовті відтінки, а хвостовий плавець — темно-синій.

Блакитний тунець поширений у всіх океанах, переважно мешкає у відкритому морі. Існує три основні популяції цієї риби:

Східно-Атлантична популяція, що нереститься в Середземному морі та мігрує уздовж берегів Великої Британії, Норвегії і Західної Африки.

Західно-Атлантична популяція — нереститься в Мексиканській затоці і мігрує аж до Норвегії, повертаючись до місць народження.

Тихоокеанський тунець, що живе між Японією, Китаєм та західним узбережжям Північної Америки.

Також виділяють південний тунець Південної півкулі, що нереститься біля південного сходу Яви і мешкає від тропіків до субантарктики.

Молоді тунеці харчуються ракоподібними, дрібною рибою та головоногими молюсками, як-от кальмарами. Дорослі особини полюють на оселедців, анчоусів, сардину і скумбрію. Основним ворогом блакитного тунця є людина, оскільки це цінна промислова риба, яка користується великим попитом у світі.

Деякі популяції блакитного тунця перебувають під загрозою зникнення. Зокрема, південний блакитний тунець вважається вразливим видом, а тихоокеанський — близький до ризику. Атлантичний тунець у 1996 році був на межі зникнення, але завдяки квотам і боротьбі з браконьєрством у 2021 році його статус покращився до категорії “найменший ризик”.

Східна атлантична популяція зросла за останні 40 років на 22%, тоді як західна зменшилася більш ніж удвічі.

Для збереження тунця працюють організації на кшталт Marine Stewardship Council (MSC), що заохочують сталий риболовний промисел. Частина доходів MSC спрямовується на підтримку проєктів сталого рибальства, включно з дослідженнями, які допомагають зменшити випадковий вилов інших морських тварин.

Через міграційний характер тунця, який перетинає міжнародні води, ефективне управління популяціями потребує глобальної співпраці. Міжнародна комісія зі збереження атлантичних тунців (ICCAT) відповідає за розробку науково обґрунтованих правил вилову, контроль та моніторинг популяцій.