Наприкінці XVIIІ століття модники й модниці охоче надавали волоссю рожевих, зелених чи блакитних відтінків, але робили це не за допомогою фарби. Як пояснює історикиня Розі Гард, для зміни кольору тоді використовували спеціальну кольорову пудру, що тимчасово покривала волосся.

У Європі того часу така пудра вважалася обов’язковим елементом зовнішнього вигляду, і з’являтися на публіці без напудреного волосся вважалося поганим тоном. Переважно використовували білі або сірі суміші, але деякі виробники додавали пігменти — на кшталт карміну чи оксиду міді — щоб отримати яскраві відтінки. Незвичні кольори були популярні серед представників обох статей.

Британський політик Джеймс Фокс став відомим завдяки своїй звичці фарбувати волосся блакитною пудрою ще під час навчання в Ітоні, коли йому було близько 15 років. Деякі джерела вважають, що саме він започаткував моду на такий колір у Великій Британії. Крім того, існували й більш стримані за тоном пудри — коричневі, чорні або жовті, останні з яких виготовляли з додаванням розтертої охри.

Наприкінці XVIII – на початку XIX століття у Британії ввели високий податок на пудру для волосся, що швидко знизило інтерес до неї. Однак приблизно в середині XIX століття з’явилися блискучі золоті та сріблясті пудри, а згодом дедалі ширше почали використовуватися справжні барвники для волосся — від блонду і рудого до синього, фіолетового чи рожевого.