Старі фотографії часто справляють враження суворих і навіть похмурих, адже більшість людей на них виглядають серйозними.

Однак така особливість пов’язана не з настроєм, а з технічними можливостями фотографії та соціальними нормами того часу.

Як пояснюють дослідники, у перші роки розвитку фотографії процес зйомки був складним і тривалим. Щоб отримати чітке зображення, людині доводилося сидіти нерухомо перед камерою кілька хвилин поспіль, що робило будь-яку усмішку практично неможливою.

Навіть незначний рух міг зіпсувати кадр, тому фотографи просили моделей розслабити обличчя і не змінювати вираз. У результаті більшість портретів мали стриманий і зосереджений вигляд.

Окрім технічних обмежень, важливу роль відігравали культурні традиції. До появи фотографії люди замовляли портрети художникам, де було прийнято виглядати серйозно і велично. Усмішка вважалася недоречною і могла асоціюватися з легковажністю або навіть поганим тоном.

Фотографії сприймали як спадщину для нащадків, тому люди прагнули виглядати гідно і стримано. Зокрема, Марк Твен вважав, що немає нічого гіршого, ніж залишити після себе «дурну усмішку», зафіксовану назавжди.

Ситуація почала змінюватися з розвитком технологій, коли з’явилися швидкі та доступні фотоапарати. Люди отримали можливість робити знімки миттєво, без тривалого позування, що сприяло появі більш природних емоцій у кадрі.

З часом фотографія стала частиною повсякденного життя, а реклама нових камер популяризувала усмішку як символ відкритості. У результаті суворі портрети поступилися місцем живим і емоційним фотографіям, які сьогодні сприймаються як норма.