Реконструйовано первісний ландшафт Великої Угорської низовини до масштабного осушення боліт

Вчені з Університету імені Лоранда Етвеша зуміли детально відтворити вигляд заплавних екосистем Центральної Європи кілька століть тому. Щоб забезпечити максимальну наукову точність, дослідники не просто згенерували візуалізації за допомогою нейромереж, а поєднали алгоритми штучного інтелекту зі старими картами, ботанічними реєстрами, даними аналізу пилку та сучасними знімками з безпілотників. Такий міждисциплінарний підхід дозволив відтворити точну топографію краю до початку масштабного антропогенного втручання.

Ще у XVIII столітті Тиса являла собою дику річку з колосальною кількістю меандрів, бічних рукавів та островів, які щороку розливалися на десятки кілометрів навколо. Заплавні ліси, драговини та болота вкривали гігантські площі, формуючи унікальну саморегульовану природну систему. Проте регулярні паводки ставали перешкодою для економічного розвитку регіону, де імперська влада прагнула розширити орні площі.

Ситуація кардинально змінилася в XIX столітті за доби Габсбурзької монархії, коли інженери розпочали грандіозний проєкт із регулювання водних потоків. Аби ввести в обіг від 35 до 40 тисяч квадратних кілометрів родючих, але заболочених заплав, русла річок почали примусово випрямляти за допомогою каналів і дамб. Унаслідок цієї технічної трансформації Тиса втратила майже 450 кілометрів своєї природної довжини — її річище скоротилося з 1211 до 758 кілометрів, а сусідня річка Кереш зменшилася більше ніж удвічі.

Ці радикальні гідротехнічні заходи призвели до майже повного знищення природних біотопів на Великій Угорській низовині. Якщо до початку регулювання лісові масиви покривали 37% території регіону, то сьогодні їхня частка впала нижче одного відсотка. Площа заплавних лук і боліт також зазнала нищівного скорочення: з колишніх 44% ландшафту донині вціліло лише від 3% до 6%, тоді як решта земель перетворилася на сухі поля для агровиробництва.

Створені історичні моделі фахівці планують використовувати не лише як історичну хроніку, а й як практичний інструмент для сучасної екології. В умовах глобальних кліматичних змін та прогресуючої посухи Центральна Європа гостро відчуває брак вологи, накопиченої природними резервуарами. Візуалізовані дані допоможуть урядам моделювати проєкти відновлення водно-болотних угідь, аби повернути річкам здатність утримувати воду та рятувати регіон від спустелювання.