Цілеспрямоване розведення тварин за критерієм приязності спричинило зменшення кількості «агресивних» нейронів

Майже сімдесят років наукових спостережень за селекцією сріблястих лисиць дозволили вченим розкрити неврологічні таємниці процесу одомашнення диких хижаків. Видання ZME Science повідомляє, що в особин, яких поколіннями відбирали виключно за відсутністю страху та прихильністю до людини, суттєво змінилася архітектура мозку. Це дослідження підтверджує гіпотезу про те, що природне перетворення прадавніх вовків на вірних супутників людей відбувалося за аналогічними біологічними механізмами.

Грандіозний експеримент стартував ще у 1959 році на базі сибірських хутрових ферм, де науковці почали схрещувати лише тих звірів, які не демонстрували агресії до дослідників. Усього за шість генерацій лисенята почали самостійно лащитися до людей, шукаючи тактильного контакту. Водночас із лагідною вдачею у тварин виявилися дивовижні анатомічні трансформації: морди стали помітно коротшими, а вуха опустилися вниз, надавши диким хижакам виразного собачого вигляду.

Для порівняльного аналізу в 1970 році започаткували паралельну лінію, де відбір навпаки вівся за максимально ворожою та лютою реакцією на людину. Сучасна команда науковців із Корнелльського університету в США на чолі з професоркою Ейрін Маркенскофф-Пападимітріу проаналізувала законсервовані зразки тканин мозку з обох груп, а також від диких родичів. Фокус зосередили на вентромедіальному гіпоталамусі — зоні, що відповідає за регуляцію соціальних взаємодій, тривожності та нападів люті.

Результати лабораторних тестів показали, що доброзичливі особини мають значно меншу щільність нейронів, відповідальних за агресивні реакції, ніж представники «дикої» чи «злісної» популяцій. Свіжі публікації в журналі Molecular Biology and Evolution додають, що системне пригнічення відчуття паніки та агресії було головним генетичним драйвером на світанку приручення предків сучасних псів. Глибока перебудова нервової регуляції відбувалася в першу чергу, адаптуючи організм до мирного співіснування з людьми.

Нині дослідники намагаються з’ясувати точну послідовність еволюційних мутацій: чи нейрологічні перебудови передували появі висячих вух і змін кістяка, чи ці процеси розгорталися паралельно. Попри скромну вибірку збережених препаратів, цей багаторічний проєкт наочно демонструє колосальну пластичність генетичного коду ссавців під час спрямованого добору.