Китай продовжує вражати своїми масштабними інфраструктурними ініціативами, і перекидання води з південних регіонів на північ – одна з найамбітніших. Цей проєкт, задуманий ще Мао Цзедуном у 1952 році, має на меті розв’язати проблему дисбалансу водних ресурсів, адже південь країни потерпає від повеней, тоді як північ – від посухи. Його практична реалізація розпочалася у 2002 році, а завершення планується до 2050 року.

Проєкт передбачає три основні маршрути для транспортування води: центральний, східний і західний. Центральний маршрут, завдовжки 1264 км, спрямовує воду з річки Хань до Пекіна через систему гравітаційних потоків. Східний маршрут модернізує стародавній Великий канал, дозволяючи підіймати воду за допомогою насосних станцій для забезпечення міст на півночі. Західний маршрут, який ще не розпочали будувати, викликає найбільше суперечок через екологічні та політичні ризики.

Після завершення цей проєкт щорічно постачатиме до 45 мільярдів кубометрів води з півдня на північ. Вода надходитиме до важливих промислових і політичних центрів, зокрема до Пекіна. Проте масштабні зміни природних екосистем і примусове переселення сотень тисяч людей викликають багато критики як з боку місцевих жителів, так і екологів.

Незважаючи на значний економічний і політичний потенціал, проєкт вартістю 70 мільярдів доларів несе серйозні виклики. Екологи попереджають про ризики знищення водної фауни, передачі захворювань через воду та виснаження ресурсів у південних регіонах. Висока вартість експлуатації та екологічні наслідки ставлять під сумнів довгострокову доцільність цієї ініціативи.

Критики проєкту наголошують, що він лікує лише симптоми проблеми, не вирішуючи її суті. Основною причиною водної кризи в Китаї залишається надмірне і неефективне використання води, особливо в сільському господарстві. Без запровадження ефективних економічних реформ навіть цей грандіозний проєкт може не виправдати очікувань.