У США у 1930-х роках подружжя психологів вирішило провести незвичайний експеримент, виховуючи свою дитину разом із маленьким шимпанзе. Метою було з’ясувати, що більше впливає на розвиток – гени чи середовище.

Вінтроп і Луелла Келлог виростили свого дев’ятимісячного сина Дональда разом із самкою шимпанзе на ім’я Гуа, яка приєдналася до сім’ї у віці семи місяців. Обох виховували як брата і сестру: вони носили однаковий одяг, їли разом і навіть цілувалися перед сном. Психологи щодня проводили експерименти, вимірюючи реакції дітей на різні подразники, зокрема гучні звуки.

Хоча Гуа навчилася наслідувати деякі людські звички, результати експерименту стали несподіваними – Дональд почав переймати поведінку шимпанзе. Він хрюкав, коли хотів їжу, кусався та демонстрував тривожні ознаки відставання у розвитку. Через це дослідження довелося припинити раніше, ніж планувалося.

Після завершення експерименту Гуа відправили назад до колонії приматів, де вона прожила менш ніж рік і померла від хвороби, хоча існує версія про її смерть через розрив серця. Дональд, вирісши, також мав непросту долю – у 43 роки він наклав на себе руки.

Ця історія стала попередженням про небезпеку наукових експериментів над дітьми, а також підтвердженням того, що середовище впливає на розвиток, але не може змінити закладену природою сутність.