Зі зниженням температури повітря плазуни припиняють активне життя та перебираються у спеціальні підземні й наземні укриття

З настанням осінніх холодів змії практично повністю зникають із садів, присадибних ділянок та лісових масивів. Як холоднокровні (ектотермні) тварини, вони повністю залежать від температури навколишнього середовища, тому зниження градуса змушує їх шукати затишні місця для виживання.

У цей період у рептилій суттєво уповільнюється серцебиття, дихання та загальний обмін речовин. Цей фізіологічний стан називається брумацією — він схожий на зимову сплячку, проте під час нього тварини не сплять безпробудно, а просто перебувають у стані глибокого спокою та економії накопичених жирових запасів.

Аби безпечно перебути морози, плазуни обирають захищені локації зі стабільною плюсовою температурою. У природному середовищі та в садах такими схованками стають підземні нори гризунів, глибокі тріщини в скелях, купання з дров, компостні ями, а також простір під сараями, фундаментами чи терасами. Деякі види, наприклад підв’язкові змії та мідянки, нерідко збираються у спільні групи по кілька десятків особин, щоб краще зберігати залишки тепла впродовж довгих зимових місяців.

Тривалість та особливості брумації безпосередньо залежать від виду рептилії та регіонального клімату. У північних і холодних областях змії ховаються вже в жовтні та залишаються під землею аж до початку весни. Натомість у тепліших південних краях чи під час раптових зимових відлиг плазуни можуть тимчасово виходити зі своїх укриттів, щоб погрітися на сонці або попити води, після чого знову повертаються в анабіоз.

Призупинення активності змій узимку безпосередньо впливає на садові та сільськогосподарські угіддя. Оскільки ці рептилії є природними хижаками, їхня відсутність дозволяє мишам, полівкам та іншим дрібним гризунам почуватися вільніше й активніше розмножуватися. Проте з першим весняним теплом голодні змії масово залишають зимові схованки, швидко відновлюючи природний баланс і знищуючи шкідників на ділянках.