Науковцям вдалося розкрити таємницю незвичайної комахи, зразки якої вперше виявили у високогір’ї Гімалаїв ще наприкінці 1970-х років. Новий вид отримав наукову назву Vermitigris tsangyanggyatso та став справжньою сенсацією, адже представники цієї біологічної групи раніше вважалися мешканцями суто спекотних тропічних лісів.

Дослідження підтвердило здатність раритетного виду успішно виживати у вологому високогірному середовищі повіту Ядун.

Історія відкриття тягнулася майже п’ять десятиліть: у 1978 році фахівці натрапили на нетипові личинки, проте через відсутність дорослих екземплярів класифікувати їх було неможливо. Лише у 2025 році польовій експедиції нарешті пощастило впіймати зрілих особин для повноцінного лабораторного вивчення. Нововиявлена комаха виявилася значно більшою за відомих родичів — її тіло сягає 19,5 міліметра завдовжки з розмахом крил до 16 міліметрів, а черевце має монотонний жовтувато- чи червонувато-коричневий відтінок без звичних контрастних смуг.

Особливий інтерес біологів викликала будова ротового апарата дорослої мухи, який має вкрай вкорочений рострум на відміну від споріднених видів із видовженими хоботками для споживання нектару. Така анатомія привела дослідників до припущення, що доросла комаха взагалі не вживає їжі протягом свого життєвого циклу після метаморфозу. Головна енергетична база та маса формуються ще на личинковій стадії, що робить перехід до репродуктивного періоду максимально швидким і автономним.

Не менш дивовижною виявилася стратегія полювання самих личинок, розміри яких (від 20 до 28 міліметрів) перевищують параметри дорослих особин. Замість активного переслідування здобичі вони облаштовують воронкоподібні ями-пастки в піщаному ґрунті, використовуючи для утримання жертв спеціальний напівкруглий нарост із кількома гострими шипами. Ентомологи продовжують з’ясовувати механізми, які дозволяють цій гірській істоті ефективно копати ловчі вирви в різноманітних типах ґрунту — від дрібного берегового піску до щільних субстратів.