Стародавні майя могли протягом століть забруднювати власні водойми через використання червоної фарби.
До такого висновку дійшли науковці, які дослідили відкладення на дні двох водойм на мексиканському півострові Юкатан. Виявлені сліди ртуті та зміни у водних екосистемах свідчать, що наслідки такого забруднення в окремих місцях зберігалися дуже довго. Про це пише National Geographic.
У культурі стародавніх майя червоний колір мав особливе символічне значення. Він уособлював Сонце, кров і життя, тому його широко використовували для оздоблення статуй, стін будівель, кераміки, а також під час поховальних обрядів, коли фарбували тіла померлих.
Для отримання червоного пігменту майя застосовували різні матеріали. Серед них була охра, забарвлена залізними мінералами, а також кіновар — речовина, до складу якої входить сульфід ртуті. Саме використання останньої могло мати серйозні екологічні наслідки. Ртуть поступово вимивалася з фарби та потрапляла у водойми, де мікроорганізми в умовах нестачі кисню перетворювали її на високотоксичну метилртуть. Вона здатна накопичуватися в харчовому ланцюгу, зокрема в організмах риб та інших водних мешканців, яких споживали люди.
Команда науковців під керівництвом Метью Уотерса з Обернського університету дослідила відкладення в озері поблизу стародавнього міста майя Коба та природному водному заглибленні — сеноті Хкач. Зразки містили інформацію про екологічні зміни, що відбувалися протягом понад 2000 років.
Аналіз показав, що в період від 40 до 820 року нашої ери в окремі проміжки часу водойми зазнавали значного забруднення ртуттю. У найбільш забруднених шарах осаду її концентрація сягала 2,3 мікрограма на грам. “Ми навіть не підозрювали, що фарбу використовували в таких великих кількостях”, – зізнався Уотерс.
Дослідження відкладень також допомогло встановити наслідки забруднення для живих організмів. У шарах із високим вмістом ртуті науковці не знайшли дрібних решток прісноводних молюсків. Там також майже не було ознак розмноження водоростей.
Це може свідчити про те, що токсична речовина знищувала водне життя навіть у водоймах із великою кількістю поживних речовин. На думку Уотерса, місцеві жителі могли помічати зміни кольору води та поступове зменшення кількості риби, яку вони використовували в їжу.
Оскільки кіновар не трапляється в природі на півострові Юкатан, дослідники припускають, що майя отримували її завдяки торговельним зв’язкам. Імовірно, матеріал доставляли з території сучасного Гондурасу.
Водночас у двох досліджених місцях забруднення розвивалося по-різному. У районі Коби постачання кіноварі, очевидно, припинилося, адже приблизно до 520 року нашої ери концентрація ртуті в озерних відкладеннях повернулася до природного рівня. Натомість у сеноті Хкач підвищений рівень забруднення зберігався аж до занепаду класичної цивілізації майя.
Вчені не вважають ртутне забруднення головною причиною занепаду цивілізації майя у VIII-IX століттях. У багатьох місцевостях негативні екологічні наслідки зменшилися ще за кілька століть до цього. Однак у деяких громадах токсична речовина могла посилити вже наявні труднощі та погіршити становище місцевого населення.