У радянські часи жінки прагнули підтримувати доглянутий вигляд, попри дефіцит товарів та обмежений доступ до якісної косметики. Попри труднощі з придбанням професійних засобів для фарбування волосся, вони знаходили креативні рішення, використовуючи натуральні компоненти або доступні хімічні речовини. Цей період також відзначався появою перших салонів краси та популяризацією перукарень, що поступово робило фарбування більш поширеним.

Щоб освітлити волосся, жінки користувалися перекисом водню, гідроперитом та навіть домашніми розчинами мила з хімічними добавками. Результати інколи мали ефект мелірування, а для легкого освітлення застосовували відвари трав, таких як ромашка. Однак знебарвлення часто шкодило волоссю, роблячи його ламким та сухим.

Брюнетки вдавалися до натуральних барвників, таких як хна та басма, що дозволяли отримувати відтінки від яскраво-рудого до глибокого чорного. Для додаткових варіацій кольору використовували міцну каву, чай, а також відвари з цибулиння чи волоських горіхів. Найсміливіші жінки навіть експериментували з чорнилом, проте цей колір швидко змивався.

Промислові фарби для волосся, такі як “Гама” і “Оксигідроль”, також мали попит. Проте їхнє використання часто призводило до псування волосся: воно ставало ламким, а фарба могла забруднити одяг та білизну. “Гама” надавала волоссю металічного блиску на сонці, що вважалося недоліком, тоді як “Оксигідроль” був м’якшим, завдяки чому здобув популярність серед жінок.

Попри всі труднощі та ризики, прагнення до краси залишалося незмінним. Навіть за умов дефіциту радянські жінки демонстрували винахідливість, використовуючи підручні засоби для догляду за собою. Їхні експерименти з фарбуванням стали свідченням того, що прагнення до самовираження та естетики не знає перешкод.