Маленькі собаки часто асоціюються з надмірним гавкотом, і цей стереотип, як виявило дослідження Американського клубу собаківництва (AKC), має підґрунтя. Фахівці пояснюють, що дрібні породи собак можуть бути більш збудливими, забіякуватими та менш слухняними, ніж їхні великі побратими. Причини такої поведінки криються не лише у генетиці, але й у зовнішніх факторах.

Одна з головних причин – “синдром маленького собаки”. Через свій розмір ці собаки часто почуваються вразливими, тому намагаються компенсувати це гучним гавкотом, створюючи ілюзію сили. Водночас ця поведінка частіше формується через навколишнє середовище, а не через вроджені особливості.

Важливу роль відіграє також відсутність належного дресування. Господарі маленьких собак іноді нехтують тренуванням, вважаючи їх більш керованими. Проте недисциплінованість призводить до зайвого гавкоту, який часто є наслідком невміння собаки правильно реагувати на зовнішні подразники.

Ще однією причиною може бути нестача фізичних вправ і спільних занять. Маленькі собаки часто залишаються без структурованих прогулянок і ігор, що викликає накопичення енергії та нудьгу. Вони гавкають, щоб розрядити напруження або привернути увагу.

Певні породи дрібних собак також були виведені для гавкоту, наприклад, для полювання чи охорони. Щоб зменшити зайву гучність, експерти рекомендують ігнорувати гавкіт, уникати покарань і винагороджувати тишу, зміцнюючи позитивні моделі поведінки. Такий підхід допоможе підтримувати спокій у вашому домі.