Вчені з Кембриджського університету розкрили давню літературну таємницю, що стосувалася “Пісні про Вейда”, легендарного твору англійського середньовіччя.

Усі ці роки її вважали епічною сагою про боротьбу з чудовиськами, однак нове дослідження свідчить: це був лицарський роман про битви, любов і придворні інтриги.

Прорив став можливим завдяки точному аналізу тексту 800-річної проповіді, в якій містилося посилання на “Пісню про Вейда”. Дослідники виявили, що слово “ельфи” в одному з рядків було неправильно переписано — насправді малося на увазі “вовки”. Це повністю змінило трактування сюжету твору.

“Заміна ельфів на вовків має величезне значення. Це переносить легенду від монстрів і велетнів до лицарських битв”, – пояснив Себ Фальк із Кембриджського університету. Його колега, дослідник Джеймс Вейд, наголосив, що саме це відкриття дозволило краще зрозуміти, чому “Пісню про Вейда” згадував Джеффрі Чосер у “Кентерберійських оповіданнях”.

Попри втрату основного тексту, згадки про Вейда в творах XIV століття, зокрема у “Розповіді купця”, викликали подив учених. Чосер згадував човен Вейда, і раніше це сприймалося як алюзія на фантастичні казки. Нині зрозуміло, що йшлося про знайомі читачам лицарські сюжети.

Окрім слова “ельфи”, у тексті виявили ще дві критичні помилки, спричинені плутаниною між літерами “y” і “w”. Переклад виправленого уривка виглядає зовсім інакше: “Так вони можуть сказати разом із Вейдом: Дехто — вовки, а дехто — гадюки; дехто — морські змії, що мешкають біля вод. Немає людини, крім Гільдебранда.”

Цей уривок нарешті підтверджує, що “Пісня про Вейда” належить до жанру лицарського роману, а не міфів про надприродних істот.