Замість контрабандних схованок чи бункера на випадок апокаліпсиса дослідники розкрили несподівано благородний мотив ексцентричного багатія XIX століття

Понад два століття історики намагалися розгадати загадку грандіозного підземного лабіринту, виритого під англійським Ліверпулем коштом заможного підприємця Джозефа Вільямсона. Протягом кількох десятиліть робітники безперервно довбали породу, зводячи склепінчасті зали, галереї та сходи, які не вели до жодного конкретного пункту призначення. Проте сучасні дослідники з’ясували справжню мету цього будівництва, і вона виявилася значно людянішою за всі містичні теорії.

Як повідомляє ресурс xataka.com, усе почалося 1806 року, коли купець придбав ділянку неподалік міського центру та розпочав масштабні земляні роботи, що тривали аж до його смерті в 1840 році. Загальна площа підземного комплексу, за приблизними оцінками, сягає 2,6 квадратного кілометра, а окремі зали опускаються на глибину до 27 метрів. Найбільш вражаючою частиною лабіринту став двадцятиметровий «Банкетний зал» із восьмиметровими склепіннями, який після кончини власника занепав і десятиліттями слугував сміттєзвалищем для промислових відходів.

Цілковита відсутність креслень та будь-яких письмових пояснень з боку Вільямсона породила безліч конспірологічних версій. Одні вважали тунелі таємними коридорами для переміщення нелегальних товарів, інші припускали, що чоловік піддався релігійним страхам своєї дружини й будував притулок, аби врятувати родину від кінця світу. Проте жодна з цих здогадок не пояснювала, навіщо було створювати настільки складну, багатоярусну та хаотичну систему на величезній глибині.

Крапку в історичній суперечці поставили дослідники з товариства, створеного наприкінці минулого століття для вивчення спадщини багатія. Після трьох десятиліть розчищення залів експерти дійшли висновку, що будівництво було масштабним благодійним проєктом для порятунку містян від злиднів. У період промислової революції та після завершення Наполеонівських воєн Ліверпуль захлиснуло масове безробіття, тож мільйонер використовував свої статки для найму демобілізованих солдатів і ремісників, навчаючи їх будівельній справі та оплачуючи працю, яка часом полягала у безглуздому викопуванні й повторному засипанні котлованів задля створення робочих місць.

Соціальну складову цієї унікальної ініціативи підтверджують і архівні документи місцевих парафій. Церковні книги реєстрації хрещень засвідчують, що вдячні городяни нерідко називали новонароджених дітей ім’ям Вільямсона. Таким чином, таємниче підземелля виявилося не примхою дивака, а безпрецедентною соціальною програмою, яка врятувала сотні родин від голодної смерті.