Багато пасажирських літаків не обирають прямий маршрут через Тихий океан, навіть якщо на карті він здається найкоротшим. Наприклад, один із найдовших рейсів — із Нью-Йорка до Маніли — пролягає через район Північного полюса. Причини такого планування пов’язані як із географією, так і з безпекою.

Одна з причин полягає у кривизні Землі: маршрути, які виглядають прямими на звичайній карті, насправді можуть бути довшими. Однак важливішим фактором є віддаленість від аеропортів у разі надзвичайної ситуації. Над відкритим океаном літак має значно менше можливостей для вимушеної посадки.

Тому маршрути часто прокладають так, щоб повітряне судно перебувало на відносно невеликій відстані від аеропортів. У разі несправності або іншої надзвичайної ситуації посадка на суші може бути безпечнішою, ніж спроба приземлитися на воду посеред океану.

Погодні умови також можуть створювати додаткові ризики під час тривалого польоту над Тихим океаном. Якщо ж аварійна ситуація все-таки станеться далеко від берега, проведення масштабної рятувальної операції для пасажирів та екіпажу у відкритому океані буде складнішим.

Водночас твердження, що літаки взагалі не літають над Тихим океаном, є неправильним. Такі маршрути існують, зокрема між США та австралійським Пертем. Проте у багатьох випадках авіакомпанії обирають траєкторії, які дають більше можливостей для посадки на суші.

Ще одним фактором є паливо. Літаки мають необхідний запас для запланованого маршруту та резерв на непередбачені ситуації, тому ймовірність повного вичерпання пального над океаном дуже низька. Планування маршруту поблизу аеропортів додатково зменшує ризики, пов’язані з такими надзвичайними обставинами.