Коти — одні з найулюбленіших домашніх тварин, які не лише тішать своїм муркотінням, а й демонструють складну поведінку у спілкуванні з людьми. Виявляється, ця «балакучість» може мати глибоке генетичне підґрунтя.

Дослідники з Кіотського університету вивчили особливості андрогенового рецептора в ДНК домашніх котів і з’ясували, що тварини з коротким варіантом цього гена частіше муркочуть і активніше взаємодіють з людьми. Найбільш комунікабельними виявилися саме коти-самці з цим типом гена, тоді як самки, навпаки, частіше виявляли агресію до незнайомців. Водночас довші варіанти гена переважали у породистих тварин.

Учені припускають, що в процесі одомашнення саме тих котів, які були менш голосними та більш дружніми, обирали для подальшого розведення. Це могло пояснити, чому муркотіння стало характерною рисою саме домашніх котів, а не їхніх диких родичів. Поведінкові особливості також виявилися залежними від статі тварини.

Окрему увагу дослідники приділили врятованим або колишнім бездомним котам — саме серед них найчастіше зустрічалися короткі варіанти гена, пов’язані з підвищеною «балакучістю». Завдяки спостереженням власників, які описували щоденну поведінку своїх улюбленців, вдалося зафіксувати те, що неможливо помітити в лабораторних умовах.

Науковці планують продовжити дослідження з використанням повногеномного аналізу, щоб краще зрозуміти, як гени впливають на такі риси, як товариськість, страх чи агресія. Це знання може стати корисним не лише для домашнього утримання тварин, а й для збереження диких видів котячих.