Науковці, які досліджують дно океану, виявили незвичайний підводний ландшафт, що різко відрізняється від усього відомого на Землі.

Як повідомляє Indian Defence Review, він розташований на вершині підводної гори на захід від Середньоатлантичного хребта та відомий як гідротермальне поле «Загублене місто». Це утворення підіймається більш ніж на 700 метрів під поверхнею океану та складається з масивних карбонатних структур.

Вперше це місце було відкрито у 2000 році, і сьогодні його вважають найдовговічнішою системою гідротермальних джерел у світі. Дослідники зазначають, що воно має «інопланетний» вигляд і дає унікальне уявлення про можливі умови зародження життя в екстремальних середовищах.

Ландшафт «Загубленого міста» складається з високих монолітів і шпилів, які варіюються від невеликих грибоподібних форм до структур заввишки близько 60 метрів. Деякі з них, зокрема найвищий утвір під назвою «Посейдон», сягають понад 60 метрів і формують своєрідний підводний «містообразний» рельєф.

Гідротермальні джерела цього регіону суттєво відрізняються від типових «чорних димарів». Вони виробляють у 10-100 разів більше водню та метану, виділяючи значно менше тепла, а їхня хімічна активність створює лужне середовище, сприятливе для розвитку мікроорганізмів.

За даними досліджень Університету Вашингтона, ці процеси відбуваються внаслідок серпентинізації — реакції морської води з мантійними породами, під час якої утворюються вуглеводні, зокрема метан і водень. Саме ці речовини, що є основою для клітинного життя, формуються без участі біологічних чи атмосферних процесів, а їхня концентрація значно перевищує показники «чорних димарів».

Попри суворі умови, «Загублене місто» підтримує різноманітні форми життя. Тут мешкають равлики, ракоподібні, краби, креветки, морські їжаки та вугри, а поверхні вкриті щільними бактеріальними килимками. Температура середовища може досягати близько 40°C, а сама екосистема існує без участі сонячного світла.

Науковці підкреслюють, що ці гідротермальні структури є значно стабільнішими за вулканічні «чорні димарі», які часто руйнуються протягом десятиліть. Їхня довговічність дозволяє формувати складні екосистеми та дає дослідникам можливість вивчати життя в ізольованих екстремальних умовах.